В мене завжди погано виходило писати, але, якщо це стане моїм єдиним виходом - це непогана нагода спробувати.
Вибачте, якщо не писатиму українською весь час. Застосовуватиму мову почуттів, а якою вона стане на письмі - вже не моя турбота.
Весь мій блог будет чередою "поганих рад" або просто криком душі...
Мала б вже почати.
Ну то добре, спробую
Найбіша помилка людини - вираження своїх емоцій. Нікому нема справи до твоїх думок і твого становища. Ти маєш працювати, що б ти не відчував, ти маєш жити далі і посміхатися, навіть, якщо всередені прірва. Це твій хрест, і саме ти маєш його нести.
Почуття живуть у різних частинах тіла. Біль - десь у сонячному сплетінні поряд із страхом. Бо біль і страх - це близькі почуття, що супроводжують один одне і переплітаються тісним колом навколо корпусу, врізаючись сталевими нитками у хребет. Ні те, ні інше не є соромом. Соромом є слабкість, яка чомусь асоціюється у всіх саме з болем і стахом.
Когда пятилетнему ребенку больно, он поднимает шум на весь свет. В десять лет он тихо всхлипывает. А когда вам исполняется лет пятнадцать, вы привыкаете зажимать себе рот руками, чтобы никто не слышал ни звука, и кричите безмолвно. Вы истекаете кровью, но этого никто не видит. Вы привыкаете к отравленным плодам, растущим на дереве вашей боли. (С.Кінг)
Веселі люди, які плачуть вночі, коли ніхто не бачить - найсильніші люди
А я слаба
